Оксана поверталася додому. Біля nід’їзду жінка зустріла сусідку Олю, з рулоном шпалер у руці. – Ось, ремонт на кухні затіяла. Гарні шпалери купила, – привіталася Оля і показала шпалери. – Так дуже красиві, – усміхнулася Оксана. – Заходь завтра, подивишся, як я все облаштувала, – запросила Оля сусідку. Оксана погодилася, а про себе подумала: – «І що вона там за ремонт зробить не маючи грошей?» Наступного вечора, Оксана пішла до сусідки. Подзвонила у двері. – Привіт, заходь, – усміхнулась Оля. Оксана пройшла на кухню і застигла від здивування

 

– Оля, зайди до нас, у мене є дещо для твоїх діточок, – сказала сусідка Оксана.

Оля накинула халат на піжаму та зайшла до сусідів, Оксана відразу ж почала відкривати пакети.

– Ось, тут ще наші жінки дещо віддали, ось тут сукні дівчаткам, костюмчик модний для Андрійка, колготки, шкарпетки, старшій твоїй – канцелярія в школу, загалом, що могла, те й зібрала.

– Дякую, Оксано, що б я без тебе робила, ти так допомагаєш!

– Та немає за що! – скромно опустивши очі, відповіла Оксана. – Якщо ще щось буде, то зберу та покличу.

Два роки тому в родині Олі сталася біда – чоловіка не стало. Сім’я втратила єдиного годувальника і отримувала тільки те, що передбачено державою. Родичів немає, якийсь час допомагали друзі, сусіди, але згодом якось усі забули родину. Втім, донедавна і Оксана їй не допомагала, просто допоміг не дуже гарний випадок.

Оксана торгувала на речовому ринку, працюючи на господарку, але серед її колег були й ті, хто працював сам на себе. У ті дні, коли на ринку особливо не було покупців, продавці точили ляси і пліткували на різні теми.

— Ось наша сусідка, про що вона думала, коли народжувала? Начебто б чоловік і непоганий був, ввічливий, але загулював іноді, а вона трьох народила від нього. А потім його не стало, одна сусідка залишилася з дітьми. Грошей нема, старшенька до школи вже ходить, середня в садок, вона з найменшим Андрійком вдома сидить, а все треба: поїсти, одягнутися і так далі, а за що? Тепер її тільки держава копійками годує, сама винна, не треба було так народжувати! На кухні шпалери порвані дітьми, меблі так собі, старі зовсім, але вона чистенька, звичайно, постійно вдома прибирає, щось там на машинці шиє, діти охайні, але бідно якось все. Ось погодьтеся – даремно вона народжувала!

Загалом, завдяки таким пліткам, жалісливі жінки стали щось збирати для дітей Олі. Хтось із дому щось принесе від своїх дітей, а ті, хто працював на себе – віддавав нові речі. Оксана збирала все це в пакети і приносила сусідці, але про свої плітки вона не говорила – мовляв, просто кинула клич серед продавщиць. Їй було приємно, що Оля їй так щиро дякує.

– Що ти собі чужі заслуги приписуєш? – Запитав Олег, чоловік Оксани.

– Ну, а що тут такого, – здивувалася Оксана. – Нехай знає, що сусіди в неї добрі.

– Ну ти й хитра! – посміхнувся Олег. – Скромніше треба бути.

А згодом Оксана зустріла Олю біля під’їзду, вона поверталася додому з рулонами шпалер і буквально світилася від щастя.

– Ось, ремонт на кухні затіяла, подивися Оксано – які гарні шпалери дешево купила. Просто краса.

Оксана кивнула головою, але вже на роботі вона розповідала всім:

– Ось що бідність з людьми робить – сусідка купила шпалери в некрасиву квіточку і рада цьому. Боже! І що вона там за ремонт зробить зі своїми старими меблями?

У ході ремонту Оля заскочила до Оксани:

– Скажи, у тебе не буде якихось непотрібних клаптиків тканини?

– Та щось є, зайди, на антресолях треба покопатись.

Стоячи на табуретці, Оксана скидала перед Олею на підлогу якісь прозорі пакети з речами:

– Боже мій, які старезні! Все викидати треба, руки не доходять. Просто дратує.

– Навіщо це викидати, це таке все красиве! – Оля розглядала через пакет якісь тканини.

– Що тут гарного? – Усміхнулася Оксана. – Ось, сама подивися!

Оксана зіскочила з табуретки і почала розбирати пакети. У них були квітчасті відрізи, скатертини, фіранки, тюлі та інші дрібниці з тканини.

– Розумієш, це бабуся Олега нам все це дарує на свята. Жаль стареньку, я беру і вдаю що рада, а потім складаю в пакети і на антресолі. Мене просто дратують ці бабусині презенти, краще б нічого не дарувала, ніж мій дім захаращувати. Кому це зараз таке потрібне?

Але Оля із захопленням дивилася на ці речі, наче на скарб. Оксана все зрозуміла.

– Чого дивишся – забирай, якщо подобається! Мені воно даремно не треба, хоч зітхну з полегшенням, якщо позбудуся цього барахла. І на що воно тобі потрібне?

Оля дуже дякувала Оксані і кілька разів перепитала – а чи не пошкодує вона, що віддала такі коштовності.

– Ти що! Це я тобі дякувати повинна! Нарешті збагрила.

Приблизно за два тижні зайшла Оля і запросила сусідку подивитися її ремонт. Оксана, ледве приховуючи сміх, пішла в її квартиру, глянула на кухню і ахнула! Не може бути! Кухня дуже нагадувала стиль «Прованс», Оксана зовсім нещодавно розглядала в інтернеті цей стиль та хотіла такий самий. Але як це можна зробити самій, та ще й так ідеально?

– Ось, шпалери поклеїла, білою фарбою покрила всі дерев’яні поверхні, подушечки нашила для дивану. Подивися, як чудово бабусині фіранки виглядають! А ось цей абажур я знайшла у контейнері для сміття, точніше один його каркас. Забирати було соромно, я за ним уночі прийшла. Обшила бабусиною тканиною, як і подушки та стільці, а потім ще й такий світильник зробила. Скатертини в нагоді. Тюль у тему – там бантики.Як тобі подобається?

– Ну так, симпатично! – Усміхнулася Оксана, приховуючи розпач і заздрість. Це було просто приголомшливо, а не просто «симпатично».

Вже вдома вона дала волю емоціям, влаштовуючи сцену заздрощів перед чоловіком.

– Ти бачив би, як це шикарно! Я думала для цього потрібно викликати дизайнера, а тут просто якась домогосподарка, мати-одиначка з трьома малими дітьми впоралася! Просто фарба, просто шпалери та скрізь ці бабусині тканини. Я вважала їх ганчірками, і викинути мріяла, а вони заграли новими фарбами. Та ще якими! Я місця не знаходжу, хочу все забрати, але як?

– Ніяк! – спокійно сказав Олег. – Не смій такого робити – адже ти добранька сусідка, такою ти хотіла бути для Олі, от і будь такий. І давай, Оксано, чесно, якби ти повернула всі бабусині подарунки, ти б нічого не змогла зробити

– Ну так, – сумно погодилася Оксана. – У мене точно нічого не вийшло б.

КІНЕЦЬ.