Моя дочка і зять розмовляли у сусідній кімнаті. Вони думали, що я нічого не чую, але стіни у нас квартирі тонкі і я усе чула. Краще я б не знала, що вони говорили. Мені було образливо і хотілось плакати. Я стала зайвою і непотрібною. Почуте мене дуже вразило. Я зрозуміла, що потрібно відстояти себе. Я уже немолода, але квартира моя і вони мають дослухатись до мене. Коли Василина та Назар пішли я зібрала їхні речі та виставила їх на сходи. А потім викликала майстра та змінила замок в дверях.

 

Ввечері я почула стукіт у двері і істеричний крик дочки. Вона просила впустити їх у квартиру. А зять тим часом кричав, що відправить мене до божевільні. Я їм сказала, що якщо вони не перестануть стукати у двері я зміню заповіт і перепишу квартиру на свою племінницю. Але вони продовжували стукати, тому я вирішила піти свою кімнату і ввімкнути музику, щоб чути їхні крики та стукіт. А потім вони пішли.

Через тиждень з дочкою я говорила телефоном. Вона сама до мене зателефонувала. Вони переїхали жити до свекра. Вона просила пробачення і хотіла знову жити у мене вдома. Я сказала що пробачаю їй, але не хочу з нею і її чоловіком жити. Після моєї смерті квартиру успадкує Василина, а зараз я не хочу, що ще хтось зі мною жив.

КІНЕЦЬ.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩