Коли Василь сказав, що буде одружуватися зі мною, моя майбутня свекруха засмутилася, це було для неї справжньою проблемою. Справа навіть не в мені, бо вона мене тоді ще й в очі не бачила жодного разу

 

Коли ми з Василем одружувалися у нього був свій власний невеличкий бізнес, який йому батько залишив, якого вже немає декілька років. на жаль.

Пам’ятаю, на той час, мій чоловік таки дуже добре заробляв. З найближчих родичів у нього була мама та рідні сестра Марина.

На той час Марина розлучилася зі своїм чоловіком і з двома дітьми повернулася жити до своєї матері.

Всі ці роки Василь дуже допомагав своїй мамі і сестрі в усьому. Таке враження, що він був годувальником для них.

Василь допомагав своїм рідним грошима, одягав та годував своїх племінників, дітей своєї рідної сестри Марини, ставився до них, як до рідних дітей. Мама з донькою жили собі спокійно, ні про що, особливо, не турбувалися, знали, що Василь досить добре заробляє і в родині в них є хороший годувальник, на якого вони надіялися та сподівалися. Загалом вони були впевнені у завтрашньому дні.

Тому новина про наше одруження з Василем була справжньою несподіванкою для мами і сестри, правильно кажучи, справжньою проблемою. І це щиро правда, коли моя свекруха дізналася, що її син буде одружуватися, то сприйняла цю новину саме так – побачила у цьому велику проблему.

Ще, як тільки мене побачила мама Василя, відразу сказала, що не розуміє для чого йому одружуватися, адже йому і так добре жилося, а мені від нього лише одні гроші потрібні.

Свекруха була переконана, що я виходжу заміж саме через гроші її сина, і мені це було дуже дивним, адже це було неправда, та й не думала я, що доросла людина може подумати саме так.

Я була дуже здивована, адже ці люди зовсім не знають мене і я нічого поганого не зробила для них, а вони так ставляться до мене. Вони довго відмовляли свого сина не одружуватися зі мною. Моя свекруха та зовиця навіть не намагалися приховати свого незадоволення нашим шлюбом.

Врешті Василь сказав, що не буде запрошувати ні маму, ні свою сестру до нас на весілля, що ми це свято відсвяткуємо самі.

Вже минуло чимало років, як ми одружилися, моя свекруха й досі телефонує моєму чоловікові, каже, що він має допомагати їй і сестрі з дітьми, але не допомагає і це я в усьому винна. За ці роки я хотіла помиритися з ними, але марно, вони вважають й досі, що я нехороша людина.

Зараз у нас двоє діток, живемо ми добре, але родичів чоловіка більше в нашому життя немає. Іноді прикро через це і я не знаю, добре це чи погано. Іноді задумуюся, що так не має бути, що мої діти мають проводити час з бабусею, мають бути якісь гарні родинні відносини.

Що я зробила не так, можливо, в цьому є і моя вина?

КІНЕЦЬ.