Ірина посварилася з чоловіком. Вона якраз приготувала лазанью. – Значить, обійдеться без лазаньї! – вирішила вона. Поклавши собі порцію, решту вона прибрала в контейнер, а контейнер в морозилку. Сергія до столу вона гукати не стала. Ірина поїла і пішла в кімнату. Минуло три години і Сергій пішов до дружини. – А що у нас сьогодні з їжею?! Ти годувати мене будеш?! – Тобі ж не подобається, що я готую. То приготуй собі сам. – Але ж ти щось їла… – Їла, ну і що далі?! Сергій не розумів, що відбувається

 

Ірина з Сергієм одружилися на останньому курсі інституту.

Сімейне життя розпочали у новій двокімнатній квартирі, яку батьки Ірині купили молодим на весілля.

Батьки Сергія теж не залишилися в боргу, придбали дорогу машину й обставили квартиру меблями. Не багато родин так починають своє життя.

Дітей молодь заводити не поспішала. У них головне – кар’єра.

Сергій успішний програміст, Ірина не менш успішна економістка у великій компанії. Працюють і будують кар’єру. Відпочивають на морі. Все добре…

…Минуло приблизно три роки. Ірина заговорила про дітей. Пора б уже. Та й батьки з обох боків чекають онуків.

-І як ти собі це уявляєш? Ти сидітимеш вдома, а я вас годуватиму і утримуватиму? Я хочу пожити для себе. Відпочивати. У мене робота важка. А тут буде галас, плач вдень і вночі, – казав чоловік.

-Так це ж тільки на перший час… Якби твої батьки так думали, то й тебе не було б…

-Мені байдуже, що вони думали. І взагалі мені стало нудно з тобою. Подивися, на кого ти схожа. Домогосподарка. Робота, будинок, робота. Тільки й знаєш, що готуєш, переш, прибираєш.

-І що? Тобі це не подобається?

-Ні! Мені все це набридло. Може, нам краще розлучитися?!

-Роби все сам…

…Ірина образилася. Вона якраз приготувала лазанью.

-Значить, обійдеться без лазаньї! – вирішила вона.

Поклавши собі порцію, решту вона прибрала в контейнер, а контейнер в морозилку.

Сергія до столу вона кликати не стала.

Поїла і пішла в кімнату. Вирішила скласти план дій, але потім передумала. Раптом щось піде не так.

Минуло години три. Сергій, який звикли харчуватися практично щогодини, хотів їсти.

До столу його не кликали, довелося йти самому. Не знайшовши на кухні нічого, він пішов до дружини.

-А що у нас сьогодні з їжею? Ти годувати мене будеш?

-Тобі ж не подобається, що я готую. То приготуй собі сам їсти.

-Але ж ти щось їла…

-Їла, ну і що далі?!

Сергій не розумів, що відбувається.

Сергій пішов на кухню. З того, що він міг приготувати в холодильнику, він знайшов тільки яйця.

Вранці з кухні смачно запахло кавою.

-Як добре, свіжа кава, – подумав Сергій.

Сергій звик підводитися, коли сніданок уже був на столі. Видно, дружина заспокоїлась. А ні. Ірина вже поснідала і насолоджувалася кавою. Сніданку для Сергія не було. Яйця він з’їв увечері, а кашу Ірина зварила тільки для себе.

-А я що снідатиму?

Ірина тільки знизала плечима.

-Я так на роботу спізнюся.

-Не подобається, що я готую, готуй сам. Так. Забула сказати. Можеш і продукти купити, те що готуватимеш. І взагалі ти хотів розлучитися. Я не проти. Тільки на розлучення подавай сам.

‐Ірино, ну ти мене неправильно зрозуміла.

-Все я правильно зрозуміла. Я тобі не подобаюсь, а їсти хочеш. Ти так учора й сказав. І все інше тебе начебто влаштовує, окрім мене. Так що займися сам і господарством і розлученням. Я не хатня робітниця. Я теж втомлююся на роботі.

Увечері Ірину вдома чекали батьки Сергія. Сам він теж сидів із ними.

-Що тут у вас відбувається, Женю, поясни, – почала свекруха.

-Ну, вам напевно син все розповів. Я йому не подобаюсь і він хоче розлучитися. Так, Сергію?

-Так, – при дружині він брехати не наважився.

-А він сказав, що ти його не годуєш, він сам все робить.

-Бреше. Вчора не було тільки вечері, а сьогодні сніданку. І тільки після того, як він учора запропонував розлучитися. Я його не влаштовую. І онуків, яких ви бажаєте, не буде. Сергій проти.

-Сергію, це правда? Що ти тоді нам голову морочиш?

-Правда. Сперечатися не буду. Набридло мені все.

-У тебе така дружина! Ну ти даєш. Що хочеш роби, але в нас допомоги більше не проси!

Батьки пішли. Сергій засмучений і голодний ліг спати. Батьки його не підтримали.

-Дуже добре, – подумала Ірина. – Що приходили батьки. Нехай знають, що їх син не хоче онуків.

Вранці Ірина раніше, аніж зазвичай, пішла на роботу. Цілий день вони не бачилися і навіть не зідзвонювались.

Вдома на неї чекав величезний букет. З кухні чимось смачно пахло.

Як потім дізналася Ірина, це постаралася її свекруха. Приготувала й пішла. Сказала синові не видавати її. Виявляється у них із сином була ще одна розмова.

-Ну, що ти вирішив? – запитала його ввечері Ірина.

-Я не знаю. Може я й справді помиляюсь. Ти хороша господиня. Не треба нам розлучатися.

-А ти чого боїшся? Батьки не приймуть? Якщо ти мене вже не любиш, то нам і справді краще розлучитися. Іди. Знайдеш собі іншу. А може, вже?

-Ні. Я тебе люблю. Я з тобою хочу жити, пробач мені. Сам не знаю, що на мене найшло. Я тебе люблю. Вибач…

-Найшло що?

-Ну цей… Петро у нас розповів, що розлучається зі своєю. Розповів що жінок гарних багато, а мужиків мало. І взагалі, вас виховувати завжди треба, щоб місце своє знали. Ну, ми й вирішили, що все. І я теж…

-Все! Ну ти й справді нерозумний! А ти про наслідки думав. Як я буду, як твої батьки? Розлучилися б ми та й майно поділили. Квартира моя, а машина і меблі твої. Куди б ти зі своїми меблями? В машину? А дитину куди? Тобі в машину, чи до мене. Га?

-Дитину?

-Так це я так сказала. Ти ж не хочеш дитину.

-Хочу. Я вже хочу. Вибач.

-Все хочу, дитину хочу, їсти хочу! – перекривила його Ірина. – Ходімо їсти!

З цього дня Сергій став допомагати Ірині на кухні. Посуд іноді вимиє, а якщо вона не встигає, то і вечерю приготує.

Через рік у них народилася донечка, на яку так довго чекали їхні батьки, і вони самі.

-Красуня наша, миленька, вся в матусю, як я люблю вас! А потім ми тобі братика народимо, правда мама ще про це не знає, – тихо шепотів їй Сергій, думаючи, що дружина нічого не чує.

Ірина стояла й посміхалася.

Ось воно щастя! Головне, щоб це щастя не звернуло з правильного шляху…

КІНЕЦЬ.