Дuректор накрuчав на мене, хоч я не була вuнна. Але саме це і стало причиною, щоб дорогою додому я знайшла своє щастя

 

Донедавна мене повністю влаштовувала моя робота. Я працюю продавцем у дорогому, ювелірному магазині. Платять мені добре, що дозволяє винаймати квартиру і ні чого не потребувати. Нинішня робота стала справжнім порятунком після того, як я перебралася в місто з села. Але нещодавній випадок на роботі все зіпсував.

Була моя зміна, коли до магазину зайшов чоловік. На його зовнішній вигляд одразу було ясно, що він при грошах. Причому при великих грошаї. Тут поруч виявився другий продавець, насправді він мав відпочивати, але Руслан шепнув мені на вушко: -Я довше за тебе працюю, у мене досвіду більше. Буде краще, якщо я цього клієнта обслужу. Я була зовсім не проти. За подальшим процесом я стежила не надто уважно та здалеку.

Запам’яталося лише те, що чоловік за підсумком обрав дорогий наручний годинник із діамантами. Цей випадок одразу забувся. Протягом дня було багато різних клієнтів, я не запам’ятовую всіх, що природно. Але наступного дня мене викликав до себе директор. Вадим Іванович одразу почав на мене кричати. Я ніколи не бачила його в такій люті: -Ти Хочеш мене зганьбити? Клієнту дали в упаковці якусь залізяку замість дорогої покупки!

Це сталося у твою зміну. Я навіть не хочу вислуховувати твої виправдання! Повернеш усе до копійки! Інакше я тебе під суд подам і не подивлюся, що одна дитину виховуєш. Ясно тобі? Йшлося про чоловіка, який купив годинник. А ще записи з того дня зникли з камер спостереження.

Я ніяк не могла довести, що це не я обслуговувала клієнта. Такої підлості з боку колеги я не очікувала. Додому я поверталася у поганому настрої. Кредит на таку велику суму мені не схвалять. Що ж робити? Я проходила дорогу, коли на мене наїхала машина.

На щастя, зі мною нічого не трапилося, впала тільки і трохи забилася. Водієм виявився симпатичним чоловіком років тридцяти. Він наполіг, щоб ми сходили до лікарні, довго вибачався. У лікарні мене обстежили, але запевнили, що все гаразд.

Коли ми з Женею розмовляли, він спитав мене: -А Чому ви така сумна ходили? Чесно кажучи, я задивився на вас, тому не встиг натиснути на гальмо. Ви мало не загинули через свою красу. Я зніяковіла і чомусь розповіла йому про подію на роботі. Наступного дня мені зателефонував начальник і сказав, що борг сплачено. Євген мене врятував. Такого я не чекала від незнайомої людини. Потім він і доглядати мене став, ми вже два роки одружені.

КІНЕЦЬ.