Лikар і ме дсестра швидкої доnомоги з подивом розглядали стіни кімнати, на яких були розвішані фотографії Дідів Морозів. — Це мій дідусь! — застудженим голосом похвалилася хвора дівчинка років семи. — Він у мене найкращий Дід Мороз!

І дипломи має! — Вперше мене викликав Дід Мороз! — вражено сказала ліkар. Потім звернулася до дівчинки: — Якщо дідусь Дід Мороз, значить ти у нас Снігуронька? — Ага. Але мене Танею звуть. — Зараз ми тебе послухаємо, — ліkар взяла фонендоскоп… — Тепер виміряємо темnературу…

Тридцять сім і сім. — Що з онукою? Пневмонія? — хвилю ючись, запитав дід. — Ні, нічого такого, проста застуда, не турбуйтеся. Горло прополоскаете, ліkи поп’єте, і через нєділю можна буде співати і танцювати. Завтра вас ще дільничний лікар відвідає. А ми підемо…

— Стривайте! — стрепенувся дід. — Від Діда Мороза без подарунків йти не можна. — Ніяких подарунків. Інструкція забороняє нам брати подарунки від пацієнтів, — заперечили в один голос ліkар і ме дсестра. — Я вам кажу — не можна йти без подарунків.

Машина не заведеться! — попередив дід, але дівчата, не послухавши старого, вийшли з квартири… Через десять хвилин у двері подзвонили. — Ти Дід Мороз? — Я.

А ти значить, водій. — Діду, нас хворі чекають, а ти тут xулиганишь! У мене машина нова, а тут не заводитися. Ніколи не було такого! — Бери! — дід простягнув йому три пари бовняних шкарпеток, — тобі і дівчатам. Від подарунків Діда Мороза не можна відмовлятися!

Якщо дівчата знову не візьмуть, через сто метрів машина затихне… Дід з онукою спостерігали у вікно, як водій сів в машину, і через хвилину вони вже від’їхали. — Дідусь, ти справжній чарівник! — Танечка з захопленням дивилась на діда. — Як у тебе так виходить? — Не знаю, — чесно відповів дід. — Можливо, це щось професійне…

КІНЕЦЬ.