Був звичайний ранок робочого дня. Яна провела чоловіка на роботу і взялася за домашні справи. Раптом у двері постукали. — Віра Вікторівна? Доброго ранку. Проходьте, — це була її свекруха, — тільки, будь ласка, намагайтеся не шуміти, дитина спить.

— Йому вже майже 3, а він спить до обіду. Треба привчати до режиму, а не залишити на самоплив. Яна обурилася, адже у такому віці нормально спати довго. Коли сон переривається, дитина буває примхливою та нервовою.

Але свекруха була іншої думки. Вона почала вчити невістку, як треба виховувати дитину. Микитка захникав: «Все ж таки прокинувся» — подумала Яна і пішла до дитини. А перед цим: — Віра Вікторівно, я чайник поставила, посидіть пару хвилин, ми у ванну, одягнемося і прийдемо.

— Отак гостей зустрічаєш? – відповіла свекруха. — Зараз закінчу і разом питимемо чай, — додала Яна і відлучилася до сина.

Коли Яна повернулася, свекруха знову додала: — Я ж сказала, що хочу, щоб ти зверталася до мене «мама». Невістки всіх моїх подруг і знайомих так звертаються до своїх свекрух, а ти до мене звертаєшся офіційно, суворо на ім’я та по батькові.

— Знаю, Віра Вікторівна. Звертаючись до вас ім’ям і по-батькові, я показую свою повагу до вас. Ви вибачте мене, але я вважаю, що мати одна, і це буде не так вже й чесно по відношенню до неї. — Ах так? Ти ще пошкодуєш! — Додала свекруха, встала і пішла.

Яна не зрозуміла, що сталося, продовжила займатися дитиною. Був час обіду, Яна годувала дитину, а сама пила чай. Раптом чоловік прийшов. — Що таке? Ти ж узяв обід із собою. Чоловік почав кричати на Яну.

— Ти навіщо вигнала мою маму? Ти з глузду з’їхала? Це неповага. Яна обурилася. — Вона подзвонила мені вся в сльозах, сказала, що ти не приймаєш її як рідню і вигнала її.

Яна спробувала пояснити чоловікові, як насправді все було. Але він не вірив. — Добре, я подзвоню зараз Вірі Вікторівні і поставлю на гучномовець, — сказала Яна.

— Дзвони! – впевнено сказав чоловік. — Віро Вікторівно, навіщо ви сказали синові, що я вас вигнала та принизила. Такого не було, ви самі пішли. — Ха, мій синочок. Тобі ще мало.

Я ж казала, пошкодуєш. Він мій син, і віритиме мені. Якщо й далі не робитимеш так, як я кажу, я розведу вас. Мій син знайде собі кращу дружину, а кому ти будеш потрібна з причепом? — Мамо, що ти кажеш? Яке розлучення?

— Втрутився син, — я розчарований, не чекав від тебе такого. — Ні, ні, синку, ти неправильно зрозумів… — Все правильно, мамо. І після всього ти вимагаєш, щоб Яна назвала тебе мамою?

Ні. Він кинув слухавку і попросив у Яни вибачення. Яна пробачила його, але в душі все одно було прикро, що чоловік повірив таким словам матері.

Джерело