Ще до мого народження батьки відразу вирішили, що назвуть мене Лілія, як біла квіточка. І ось удача — якраз народилася дівчинка. Мама і тато були щасливі. Тато постійно називав мене принцесою і говорив, що я найкрасивіша для нього. — Квіти Лілії прикрашають землю, а ти буде прикрашати весь світ.

Тільки от мамі не подобалося, коли тато так сильно мене нахвалював. Вона постійно повторювала, що як тільки я піду в школу, то наді мною будуть знущатися і сміятися, тому не варто будувати якісь ілюзії з приводу моєї зовнішності. Насправді я народилася з білим волоссям, як білі пелюстки квіточки.

У мене були такі ж білі брови і вії, яких практично не було видно. — Навіщо ти обманюєш дитину? Вона піде в школу і їй від цього буде важко. — Ну що ти кажеш? Моя дочка найкрасивіша, Я кажу те, що думаю. Але мама була права . У школі мене діти відразу стали дражнити, обзивали мене білою вороною.

Ця кличка дуже прижилася до мене, було так неприємно, аж до сліз. Я приходила додому і плакала в подушку. Тоді тато сказав, що потрібно вміти за себе постояти. — Якщо кривдник словами не розуміє, тоді кулаки потрібно прикласти.

Я послухалася тата і стала давати здачі. Мене побоювалися не тільки дівчатка, а й хлопчики. Тата не раз ще викликали в школу через мою поведінку. Але коли він повертався після зборів, то хвалив мене. — Головне пам’ятай, перша не розпускай кулаки — тільки захищайся.

Я зараз так вдячна батькові. Він навчив мене завжди і в будь-якій ситуації вміти постояти за себе. Тепер я нічого не боюся, і ніхто не може мене якось образити або зачепити.