Колись давно я їхала на навчання в столицю. Мені було дуже стpaшно та вже сaмoтньо. Та в поїзді ми з мамою познайомилися з однією жіночкою. Вона пообіцяла мамі, що буде приглядати за мною та допоможе освоїтися в столиці. Ми не думали, що це серйозно, та жінка справді дотрималася обіцянки

 

Марини Павлівни немає з нами вже два роки, та я й досі згадую її добрим словом та не забуваю поставити свічку за її душу. А душа в неї й справді була золота. Ні до того, ні після я не бачила настільки безкорисних людей, і я завжди буду їй вдячна за те, що вона стала мені другою мамою, коли моя рідна була так далеко, а я почувала себе розгубленою та самотньою.

З Мариною Павлівною ми познайомилися ще 15 років тому. Тоді я з мамою поїздом їхала до столиці. Я з дитинства мріяла вступити в столичний виш та вивчати адміністрування. Тоді мало хто ще йшов на такі факультети, проте я старанно навчалася та намагалася вступити на бюджет. У мене вийшло, тому й мови не йшло, щоб навчатися десь ближче до мого рідного містечка.

І хоч моя мрія здійснилася, вирушаючи в столицю, я відчувала розгубленість та страх. Я дійсно боялася розгубитися у великому місті, думала, що всі будуть кращими за мене, що мене, дівчину з невеликого провінційного містечка, просто не будуть сприймати серйозно. А як знайти друзів? Загалом, ці страхи майже повністю скували мене.

Моя мама, звичайно, помітили, як я переживаю. Вона почала заспокоювати мене. Говорила, що я можу завжди зателефонувати їй, щоб не переживала за гроші, які на це витрачу, і, взагалі, я можу повернутися додому в будь-який час, якщо мені щось не сподобається. І тут я помітила, що за нашою розмовою уважно спостерігає незнайомка, яка сиділа поруч з нами в купе.

Тут Марина Павлівна представилася та почала в нас запитувати, хто ми, звідки прямуємо, і чи правильно вона зрозуміла, що я їду до столиці навчатися. І я, і мама спочатку здивувалися такій зацікавленості з боку незнайомої людини, та потім ми розговорилися.

Марина Павлівна була старшою за мою маму на 18 років, хоча виглядала дуже молодо та привабливо. Вона сказала, що має власний магазин у столиці й квартиру. Вона пообіцяла моїй мамі, що буде приглядати за мною та допоможе освоїтися в столиці. І, як не дивно, вони справді дотрималася обіцянки.

Коли я влаштувалася в гуртожитку та розпочала навчання, саме Марина Павлівна показала мені місто. Вона й детально розповіла, як не загубитися в метро, як користуватися жетонами та картками. Вона часто приносила мені продукти та різні смаколики. А на другому курсі я переїхала жити до Марини Павлівни. Так як її донька вже була доросла й жила з сім’єю за кордоном, а чоловіка в неї не було, то в її великій квартирі жили лише ми.

Марина Павлівна допомагала мені й з навчанням.

А коли в мене не було часу на домашні справи, то вона мені допомагала й з ними. А як смачно вона готувала!

При чому Марина Павлівна ні разу навіть не згадала про оплату за квартиру чи за продукти. Мені мама, звичайно, переказувала гроші, та коли я чи мама пропонували Марині Павлівні свою фінансову допомогу, вона лише відмахувалася, говорила, що їй приємно про когось піклуватися, адже доньку та онуків вона бачила дуже рідко.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩