Одного разу, повертаючись з чергового відрядження, біля аеропорту я побачив бeзxaтькa, я хотів, як завжди, кинути йому декілька гривень та піти, але обличчя жeбpaкa здалося мені знайомим, раптом я впізнав цього чоловіка!

 

Зараз я успішний бізнесмен. Заробляю багато, маю великий будинок за містом, декілька автомобілів. Та й особисте життя склалося, у мене є прекрасна дружина, двоє дітей. І головне для мене, що вони щасливі та нічого не потребують. Але так було не завжди, колись давно мої батьки вирішили відправитись у подорож, та так і не пoвернулися, родичів близьких у мене не було, а далекі не захотіли брати до себе малознайому дитину, так я опинився в iнтepнаті…

На щастя, у нашому інтернаті було небагато дітей, а ще був дуже гарний керівник – Олег Іванович. Цей чоловік справді міг знайти підхід до будь-якої дитини.

Він не просто завідував закладом, а щиро переймався долею кожної дитини, був знайомий з усіма та часто збирав нас на особливі вечори, коли ми разом займалися корисними справами. Олег Іванович був наставником для нас усіх, а його слово було законом.

Я, звичайно, не відразу звик до визначеного ритму життя в інтернаті. Мені було всього вісім років, коли загинули батьки, тому я не міг повірити, що вони ніколи не повернуться, адже вони поїхали всього лише на декілька днів з друзями.

Я благав віддати мене няні, щоб я міг з нею дочекатися, поки батьки повернуться. Коли до мене нарешті все дійшло, то на зміну нерозумінню прийшов гнів. Я довго не міг завести собі друзів, інші вихованці інтернату хоч і не ображали мене, але й не звертали увагу на нервового хлопчика.

У ті місяці відчаю до мене ледве не кожного дня приходив Олег Іванович, він став мені першим справжнім другом, а через декілька років я почав його сприймати як рідного батька, як й інші вихованці нашого закладу.

Олег Іванович завжди був дуже мудрим, а до того ж надзвичайно добрим. Він завжди мав для кожного правильні слова, давав слушні поради та знав, хто на що здатен. Пам’ятаю, як на випускному він обійняв кожного з нас та сказав добрі слова кожному окремо.

Та після випуску життя в мене якось закрутилося, завертілося. Від батьків мені залишилася велика квартира в центрі столиці. Я завжди мріяв мати власний бізнес, тож вирішив обміняти батьківську квартиру на однокімнатну на окраїні, а на гроші, що залишаться, почати власний бізнес.

Скажу чесно, у мене вийшло все не відразу. Було декілька «компаньйонів», які просто «кидали» мене, та я не здавався. Згодом бізнес почав приносити дохід, а потім – і великі гроші.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩