– Тетянко, у вас дві тисячі не буде? Я з пенсії все до копієчки поверну! Ти мене знаєш! – тихий голос Оксани Василівни в телефонній трубці викликав у мене глибоке зітхання. – Вітаю. Є. Дозвольте поцікавитися – Вам навіщо? – У Владочки проблеми, їй дуже треба. Владочка. Ну звичайно. – Оксано Василівно, давайте я до Вас під’їду і ми все обговоримо? Я написала чоловікові повідомлення, що заїду до його мами

 

– Танюшко, у вас пари тисяч не буде? Я з пенсії все до копієчки поверну! Ти мене знаєш! – тихий голос Оксани Василівни в телефонній трубці викликав у мене глибоке зітхання.

– Вітаю. Є. Дозвольте поцікавитися – Вам навіщо?

– У Владочки проблеми, їй на лікаря треба.

Владочка. Ну звичайно. Владочка з її вічними потребами.

– Оксано Василівно, давайте я до Вас під’їду і ми все обговоримо?

– Звичайно, Тетянко, приїжджай.

Я написала чоловікові повідомлення, що заїду до його мами і прибрала телефон в сумочку.

Влада – кара сім’ї чоловіка. У неї постійно щось трапляється. То телефон втопить і терміново новий потрібен, такої ж моделі. Проста пищалка за 1000 гривень – нам не по статусу. То припаркується не там, машину на штрафмайданчик відвезуть, а у самої Владочки грошей немає. Машини, що дісталася зовиці від її колишнього чоловіка, теж уже немає – викрали, шукають. Так Влада говорить. А я думаю – продала. Не дарма ж відразу після міфічного «викрадення» Влада відпочивати їздила?

Сестрі чоловіка постійно потрібні гроші на ліки для вічно хворих то на те, то на інше дітей. Діти, буває, хворіють. Але не 3 рази на місяць? Ліки, вітаміни, спеціалістів – все ми маємо проспонсорувати. Увечері прийти до неї з апельсинчиками і бананами для дитини – дитина бігає, розповідає, як в садку день пройшов.

Ось і думай – чи то вона мати безвідповідальна, з такою температурою дитину в садок водить, то чи бреше, як дихає.

У свекрухи я була через кілька годин. Хороша вона у мене, але аж надто довірлива. Владочка була там. За версту запах грошей чує, ось і пристрибала.

– Тань, у нас електрику відключили за несплату. Бачиш – прийшла до мами телефон зарядити. Три тисячі треба! – з порога накинувся на мене Влада.

– Дивно. Коли я сюди їхала, тобі на лікарів потрібно було. – усміхнулася я.

– На лікарів теж… – зам’явшись, відповіла Влада.

– Тобі видніше. Як на мене – тобі б до психіатра сходити.

– Дівчата, не сваріться! – Оксана Василівна влізла в нашу перепалку і покликала нас за стіл, чай пити.

За столом Влада мовчала, поглинаючи плюшки, напечені свекрухою до приїзду гостей.

Мелодія виклику – телефон в сумочці. я вибачилася і пішла відповісти. Чоловік.

– Владі там передай тисячу, у неї інтернету вдома немає, заплатити треба.

– Гаразд? А без інтернету не живеться? – здивувалася я.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩