– День у день. Одне і теж. Робота – дім. Будинок – робота. І ніякого проблиску в цьому житті… – жінка років сорока йшла тротуаром, нікого не помічаючи. Раптом хтось взяв її за рукав і злегка смикнув. Перед нею стояв молодий хлопець з апельсином в руках і посміхався білосніжною посмішкою. – Мені здається, це Ви загубили! – сказав хлопець, простягаючи фрукт. – Ні, Ви помилилися. Я сьогодні не купувала апельсини. – сказала жінка, трохи напружуючись. – Тату, а що дідусь Мороз покладе мені під ялинку в цьому році? А у нашої Марисі будуть кошенята? А чому ти з нами не живеш?

 

– Тату, дивися, у дядька білі крила! – на одному диханні промовила дівчинка, мнучи тата за руку.

– Це не крила, мила. Це пальто.

– Крила! Крила! – Не замовкала дівчинка.

Молодий чоловік посміхнувся. Присів перед дитиною і простягнув їй апельсини.

– Дивись маленька. Це сонечка. Одне тобі. Одне татові. А одне вашій мамі.

Піднявся і злився з натовпом.

Біля під’їзду жінка зіткнулася з чоловіком і від несподіванки впустила апельсини.

Чоловік їх підібрав і простягнув жінці.

– Здається, це Ви впустили? Привіт. Я Сергій, Ваш сусід. Чим Ви займаєтеся в суботу ввечері?

– Я Наталя, – сказала жінка, посміхнувшись і відразу помолодівши. – А в суботу я з вами йду в кіно.

Таша Лукінова

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩