Як тільки мій Вадим пішов до армії, подруга почала готуватися до весілля. – Ой, нарешті ми станемо не лише подругами, а й свахами, – гомоніла Валерія. – Мене все це почало лякати. – Ну яке весілля? Ти дружиш з головою? Твоїй Соні всього шістнадцять. Ти про дитину думай, а не пр свої примхи, які тягнуться вже скільки років. А Вадим взагалі, як тільки чує, шо тітка в нас, додому приступити боїться

 

Як тільки мій Вадим пішов до армії, подруга почала готуватися до весілля. – Ой, нарешті ми станемо не лише подругами, а й свахами, – гомоніла Валерія. – Мене все це почало лякати. – Ну яке весілля? Ти дружиш з головою? Твоїй Соні всього шістнадцять. Ти про дитину думай, а не пр свої примхи, які тягнуться вже скільки років. А Вадим взагалі, як тільки чує, шо тітка в нас, додому приступити боїться.

***

З Валерією ми були подругами з університету. З першого курсу завжди разом. Разом знайшли собі чоловіків, навіть весілля у нас було майже разом, тиждень різниці.

Потім я стала мамою хлопчика. У Валерії не виходило довгий час стати мамою, але коли моєму синові було 4 роки у Валерії з’явилася донечка.

Спочатку ми з Валерією жартували, що ось виростуть одружаться і будемо ми родичами.

Але якось цей жарт засів Валерії в голові і перетворився в якусь ненормальну дію.

Вона постійно фотографувала їх разом.

“Візьміться за ручки”

“Вадиме, візьми Соню на руки”

“Вадиме, цілуй Соню в щічку”

Спочатку я не перешкоджала цьому, поки вони були маленькі, але потім коли моєму синові було вже 10 років і він не хотів всього цього, я почала Валерію зупиняти від цих фотозйомок.

На що вона здивовано підкидала брови і говорила, що коли вони виростуть, дякую скажуть “за їх спільне дитинство”.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩