Мені 55, діти виросли, і ми вирішили жити для себе. А тут – його маму забирати. Ну, добре. Коли ми одружилися і з малою дитиною жили у неї, все було на мені: прибирання, готування на всіх, прання і прасування. А тепер вона жаліється сусідам і сестрі, що ми їй посуд немитий лишаємо, вимагаємо, щоб прибрала, картоплю почистила, в Єгипет її не взяли

 

А мама чоловіка взяла тим часом моду жалітися сусідам і сестрі по телефону, що ми їй посуд немитий лишаємо, вимагаємо, щоб прибрала, картоплю почистила чи ще там щось зробила по господарству. Буває таке, але, по-перше, не часто, а по-друге, хіба не має людина, яка на всьому готовому живе, чимось і допомогти?

Влаштувала тут цілі тижневі ридання з того приводу, що ми на море у Єгипет самі полетіли. А як було взяти з собою 80-річну людину, яка жодного разу літаком не літала? Та й навіщо вона нам там?.. Сміх, та й годі. Моя мама, якій 77, радіє лише за нас, їй і на думку таке спадає напрошуватися і ображатися. Одним словом, ми маму чоловіка забрали, доглядаємо, але ще й постійно такі-сякі. Дитячий садочок, чесне слово.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩