– Слухай, хлопче, мені здається, я тебе вже десь бачив, – сказав Степан.  І тут я розумію, що якщо не скажу цю фразу зараз, то не скажу її ніколи. – Степане, мабуть, ти бачив обличчя Ромчика на своїх дитячих фотографіях. Він твоя копія, а точніше – твій син. – Я виговорилася, а потім стала моя скам’яніла статуя, чекаючи на його реакцію

 

– Будівництвом, – відповів однокласник.

Він подивився на мене, посміхнувся, і тут мене немов осяяло. Я раптом зрозуміла, на кого схожий мій син…

Приблизно сім років тому ми зібралися з класом на традиційну зустріч. Після клубу з запальними танцями всі решта розділилися по парам.

Пам’ятаю ми залишилися втрьох – я, Степан і Марійка, однокласниця жила одна в будинку через дорогу від клубу. Запросила на чай. Далі не пам’ятаю нічого. З ранку ми зі Степаном прокинулися в одному ліжку в квартирі Марійки…

Ось значить на кого схожий Ромчик, копія Степан, і де мої очі були раніше…

– Рада була нашій зустрічі, але мені треба бігти, в квартирі пиріг в духовці, і Ромчику пора вже додому, – спохопилася я.

– Оль, я приїхав не просто так, – Степан витягає з кишені маленьку коробочку, відкриває її – всередині, переливаючись на сонці виблискує каблучка з камінчиком. Краса!

Ромчик, що весь цей час грався з цуценям, підбігає до нас і з вдячністю дивиться на Степана.

– Дякую, я завжди мріяв про собаку!

– Стривай, малюк, десь я тебе вже бачив? – спантеличено вимовляє чоловік.

І тут я розумію, або зараз або ніколи, і кажу слова, від яких напевно самий сором’язливий хлопець в нашій школі мав би стати найщасливішим.

– Це твій син, Степане. А бачив ти його, напевно, на дитячих фотографіях. Своїх.


Джерело

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩