Відколи донька моя вuйшла заміж і досі живе з чоловіком та дітьми в її однокімнатній квартирі. Свати обіцяли дати трохи грошей, якщо діти надумають купувати більше житло. А тут зять мій якраз втратив роботу, іноді якісь підробітки знаходить. Відтоді він став говорити, що у нас погане місто: немає куди вийти погуляти, важко знайти добру роботу. Зять став вмовляти мою доньку, щоб вона продала квартиру і вони усі поїхали в столицю на заробітки

 

Відколи донька моя вийшла заміж і досі живе з чоловіком та дітьми в її однокімнатній квартирі. Свати обіцяли дати трохи грошей, якщо діти надумають купувати більше житло. А тут зять мій якраз втратив роботу, іноді якісь підробітки знаходить. Відтоді він став говорити, що у нас погане місто: немає куди вийти погуляти, важко знайти добру роботу. Зять став вмовляти мою доньку, щоб вона продала квартиру і вони усі поїхали в столицю на заробітки

– А я зараз просто дуже впевнена, що нічого хорошого з цієї затії з переїздом вийде! – сумно говорить 62-річна Тамара Василівна. – Квартиру продадуть, нічого не куплять взамін, гроші втратять і повернуться назад, немаючи нічого за душею! Дочці я своїй так і сказала – спом’янеш моє слово, все витратите, дітей бідними зробите і будете починати все з нуля

У дочки Тамари Василівни, 32-річної Софії, давно вже своя сім’я – чоловік і двоє дітей, хлопчики чотирьох і двох з половиною років. Як тільки молоді одружилися, то стали жити в квартирі, яка належить Софії.

– Квартиру ми з дочкою купили вдвох, ще до її заміжжя, довго гроші на це відкладали, – розповідає Тамара Василівна. – Однокімнатну, звичайно, ми люди не багаті. Частину грошей дала я, десь половину вартості, напевно, тієї квартири. Відсотків двадцять перерахував батько, решту моя дочка заробляла сама. Ну, ми в регіоні живемо, місто унас маленьке, ціни у нас на житло не такі високі, як в столиці. Хоча, з іншого боку, і зарплати досить таки скромні. Софія до декретів працювала на підприємство, отримувала 11 тисяч гривень на руки. За нашими мірками, для жінки – це просто супер-зарплата.

Зять Тамари Василівни теж працював, але отримував трохи менше Софії, при цьому і нерухомості власної не мав, якщо не враховувати частку в квартирі батьків, та й то невелику – п’яту частину трикімнатноїї квартири на околиці міста, говорити нема про що там зовсім.

– Загалом, шостий рік живуть в однокімнатної квартирі Софії цілим сімейством, звичайно, тісно їм, з двома дітьми ще й! – розповідає Тамара Василівна. – Коли друга дитина тільки народилася, задумалися вони про розширення свого житла, хотіли брати квартиру в кредит. Звичайно, накопичень як таких у них немає, Софія ж не працювала. Єдиний варіант був – квартиру доньки продавати, на іншу суму, якої не вистачає, і брати квартиру в кредит.

Мені це, природно, не подобалося, але начебто свати обіцяла дати невелику суму дітям, якщо купуватимуть житло. А тут, поки суть та діло, зять мій залишився без роботи, як раз напередодні того, коли всі стали сидіти вдома і багато фірм позакривалися. А у нас це прямо проблематично дуже, роботи дуже мало в нашому містечку зараз. Ну ось, відтоді їм непросто живеться, питання з покупкою квартири, я так думала, відійшов на другий план.

Не працює зараз зять зовсім?

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩