Ми відучуємо дочку від соски, прибили її до одвірка. Треба? Стій, Міланко, поряд з косяком, і гризи свою пустушку. Не хочеш стояти на одному місці? Іди, але без соски. В той день замість сопіння я почула смачне плямкання. Увімкнула світло, дивлюся – у Міланки пустушка в роті! Свекруха прийшла. А я її вигнала. Ну, вона так всім каже. По факту – я просто попросила її вивернути кишені

Ми відучуємо дочку від соски, прибили її до одвірка. Треба? Стій, Міланко, поряд з косяком, і гризи свою пустушку. Не хочеш стояти на одному місці? Іди, але без соски.

Міланці рік і вісім місяців. І з любов’ю до сосок ми боремося останні півроку. Без особливого успіху, як ви розумієте. У хід йшло все: і урочисті проводи соски «на спочинок», і пожертвування на користь молодшого товариша (в ролі товариша – однорічний син подруги), і обмазування гірчицею з натираємо часником.

Нічого не допомагало: Міланкою невідомо з якої заначки, діставалася інша соска і починалося заново.

Ми з чоловіком, перед прибиванням останньої соски, перерили всю квартиру. І я була впевнена – сосок в будинку більше немає, крім на одвірку. І взятися їм нізвідки. Не могла ж пара сосок змитися і плодитися за шафами, як таргани?

Свекруха в гості прийшла. Не вчасно. Бо зусилля Міланки, яка намагається відірвати соску від косяка і забрати її з собою, змушували здригатися моє материнське серце. А вже на бабусю це справило ефект вибуху.

– Так неможна! Негайно віддай дитині пустушку! – з порога почала наша бабуля.

– Ні. Ще одне слово з Вашого рота з цього приводу – і Ви підете додому! – я була тверда, як скеля. І навіть спопеляючий погляд мене не налякав.

Я свого домоглася – свекруха замовкла і залишила свою думку при собі. Посюсюкавшися з онукою двадцять хвилин, свекруха почала збиратися додому. Ми її провели, ручкою на прощання помахали.

Увечері я спати поклала доньку спати. Вона сама засинає, в своєму ліжечку. Я класичну музику тихенько включаю і вона засинає. В той день замість сопіння я почула смачне плямкання.

Увімкнула світло, дивлюся – у Майки пустушка в роті! Забрала, оглянула – новісінька! Прихід свекрухи з появою соски я зв’язала. І зателефонувала дізнатися – чи матінка чоловіка порушила пустушечне ембарго?

– Ні, як ти могла так на мене подумати? Я до тебе з усією душею… Ти мене образила! – образилася свекруха від «несправедливих» звинувачень.

Я вибачилась. Вона сказала, що прийде через два дні – носочки для Міланки принесе, дов’язує.

Свекруха прийшла. А я її вигнала. Ну, вона так всім каже. По факту – я просто попросила її вивернути кишені. Не сама ж соска у дочки в ліжечку з’явилася?

– Та як ти смієш? Не буду я нічого вивертати! Я зараз синові подзвоню! Так він тобі… Та я тобі… Пусти мене до онуки, або пошкодуєш! – палала свекруха праведним гнівом.

Я вперлася, як баран. Тільки після вивернутих кишень. Відмовилася? Значить, є що ховати. Зрештою, мій будинок – мої правила. Йти по добру вона відмовилася. Тоді я виставила її в під’їзд і закрила двері.

Мій чоловік прискакав через годину. Видзвонила мати сина з роботи. У квартиру вони зайшли разом.

– Оль, ти очманіла? Ти як з моєю мамою поводишся? Якого я оце повинен їхати через півміста через ваші чвари? Бачиш, немає у неї нічого! – на цих словах чоловік поплескав по кишенях пальто свекрухи зовні.

Я почула шурхіт. І чоловік теж. Безсовісним чином чоловік заліз в кишеню до своєї мами і витягнув на біле світло пустушку. Нову, упаковану пустишечку для онучки, з якою так несправедливо чинять батьки.

Я була права. І мене це не здивувало. А ось від реакції чоловіка я була м’яко кажучи здивована. Він здер з соски упаковку, сунув пустушку матері в рот, розвернув її і випровадив, повідомивши наостанок:

– Ноги твоєї у нас не буде, поки Міланка з пустишками не зав’яже!

Я ледве-ледве стримала сміх. На вихідних, зустрівшись з подругами, я в яскравих кольорах описала цю сцену.

Подруги валялися під столом від сміху. А потім із заздрістю зітхнули:

– Пощастило тобі з чоловіком!

Пощастило – не те слово. Хай живе адекватність!

Як часто ось така любов бабусь до онуків йде не тільки наперекір думці батьків, але і на шкоду самій дитині. У цій ситуації бабуся керується словами: «Чим би дитя не тішилося, аби воно не плакало». Так, відвикання від пустушки – непростий період в житті дитини. Пустушка – як жувальна гумка. Не тільки заспокоює, відволікає, але і псує прикус зубів у дитини. Погано, коли у родичів, які ближче всіх до дитини, йде розбрат у відносинах одне з одним. І добре, коли чоловік підтримує дружину!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com


Джерело