Років сім тому познайомився я з жінкою з райцентру, та й переїхав до неї. Через кілька місяців приїхали до нас в гості моя сестра з чоловіком. Попросилися пожити в моїй квартирі. Я ж прожив в приймах скільки зміг, і ось півтора року тому ми з тією жінкою розлучилися. Повернувся до себе. Сестра з чоловіком у мене обжилися, і з’їжджати не хочуть

 

Сестра запитала, чи не погоджуся я пожити на дачі? Будиночок невеликий, зате кам’яний. Машину мені дадуть, щоб їздив. Гараж теж в моєму розпорядженні. Що на це скажеш? До самотності мені не звикати, з машинами дружу, родичів ціную. Став жити на дачі. Тільки не життя це, а боротьба за існування.

Будиночок – бетонна будка в 12 квадратних метрів з пічкою-буржуйкою і водою з криниці. Туалет на вулиці. Митися їжджу до себе (або вже до сестри) на квартиру. Якщо старі «Жигулі» заведуться. У магазин ходжу через все селище, та й що це за магазин, там і продуктів толком нема. Як бути далі, незрозуміло. Виставити сестру не можу, недобре це. Та й куди?

Дочка її з чоловіком подумують завести ще одну дитину, вже третього. Жити на цій дачі, латати стару машину сил вже немає. Так все набридло. Зняти б собі пристойне житло, так нема на що. Що робити, не знаю. А мені сестра каже – ну потерпи ще трохи, ти ж самотній, що тобі одному треба?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩