Восени я лежала в стаціонарі два тижні, чоловік приходив лише по суботах. Приносив ковбасу, твердий сир та кефір, а мені так хотілося домашньої гарячої їжі. Сестра лише раз зателефонувала, сказала, що заклопотана дуже, племінниця зовсім забула про мене. А поруч зі мною лежало дві жінки, до них постійно ходила рідня і після того в палаті дуже смачно пахло

 

А потім прийшла моя молода сусідка, одинока мама, вона принесла бульйон, котлетки, компот. Так смачно я не їла давно. Валентина стала прибігати щодня після роботи. Розповідала мені новини різні, розказувала про наших знайомих все. І я стала ловити себе на думці, що я так чекаю її вечірнього приходу, хоча просила її, щоб вона щодня не ходила, бо сама з дитиною живе.

А коли мене виписали, я стала сама ходити до Валентини, в усьому допомагала їй, забирала доньку з гуртків. І з часом зрозуміла, що вона мені найближча людина у цілому світі, хоча зовсім чужа.

Сестрі і племінниці після того допомагати перестала, прикро стало за все. Тепер думаю, можливо, з Валентиною поговорити, щоб доглянула мене на старість, а їй квартира залишиться моя. З чоловіком буду розлучатися, чужа він люди мені.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩