Влітку я набрала свого сина і попросила, щоб він приїхав на дачу, трішки допоміг, бо мені важко самій. Я взагалі дуже рідко у нього щось прошу, але в цей раз сама не встигала. Але син відмовив мені відразу, сказав, що вони з дружиною мені допомагати не зобов’язані, бо я сама хотіла ту дачу. Я завжди все їм приводжу: кабачки, огірки, помідори, капусту та картоплю. Вони завжди все беруть і дякують. А зараз я сказала синові, якщо вони мені нічого не зобов’язані, то нехай звільняють мою квартиру, а я знайду квартирантів, бо мені теж якось жити потрібно. А через годину син сам мені подзвонив і заспівав вже зовсім іншу пісню

– Одного разу я попросила свого сина допомогти мені трішки на городі, бо не справлялася сама з роботою, важко було, – розповідає пенсіонерка Тамара Василівна. – Виходило якось так, що я взагалі рідко до свого сина звертаюся за допомогою, може, три-чотири рази за сезон, це якщо мені дуже потрібно.

В цьому році ще жодного разу його ні про що не просила взагалі, сама з усім справлялася, бо знаю добре, що син мій на дачу їздить без особливого на те бажання. Але тут без чоловічої допомоги було не обійтися. Хоча й забарився б він у нас десь пів години. І що ти думаєш? син мій відмовився приїжджати, сказав, щоб не чекала його.

– Я не розумію, як це відмовити матері в допомозі, він же знає, що ти сама не можеш впоратися, якщо просиш його приїхати.

“Ми, мамо, з моєю дружиною Юлею вирішили, що дача наша – це лише твоя забаганка. Хочеш там працювати, працюй сама. Нам вона не потрібна, тому нас більше ти з цією дачею не чіпай, їздити ми туди не будемо, і допомагати тобі на дачі ми не зобов’язані теж, тут вже сама нас зрозумій”.

– Я, після цих слів, розсердилася, кажу, ну якщо ви мені не будете допомагати, тоді я теж вам не зобов’язана щось робити і турбуватися про вас. Збирайте свої речі і з’їжджайте з моєї квартири, куди самі забажаєте. Ось до кінця місяця поживіть, а з першого числа з’їжджайте та й орендуйте самі собі житло. Бо моєму синові вже 35.

Живуть син з невісткою та дитям у квартирі Тамари Василівни. А незабаром чекають ще одну дитину. Юля сидить вдома не працює ніде, веде домашні справи і займається дитиною. Працює лише один її чоловік. Тому оренду квартири вони оплатити не зможуть, його зарплати аби на життя вистачило.

– Мені діти навіть не розповіли, що чекає Юля дитину, я все це від родичів наших дізналася. Юля постійно ходить незадоволена, ніколи мені й слова лишнього не скаже, а коли раджу їй щось, то вона відразу робить незадоволене обличчя. І щось так прикро стало, ще й з дачею цієї. Так, мені важко вже одній там працювати, адже я вже теж не молода, 69 років мені. Не зобов’язані вони, бачте, мені допомагати. Я допомагаю їм завжди, чим можу.

Квартиру свою віддала, з дитиною сиджу, коли треба. З дачі їм все тягну, я ж не для себе тут все вирощую і працюю, завжди усім з ними ділюся.. Ніколи з порожніми руками не приходжу до них. З пенсії обов’язково внучці гостинчик купую, подарунки на всі свята намагаюся дарувати хороші, дорогі, потрібні їм, бо знаю добре, що вони самі собі такого ніколи не куплять на одну зарплату мого сина.

– А діти у тебе просять допомоги, чи продуктів, чи подарунків отих твоїх? Гостинців, які ти їм на пенсію свою купуєш постійно?

– Ні, вони у мене ніколи нічого не просили, але ж і не відмовляються від цього, коли я їм приношу все. Беруть все і дякують. Особливо квартирі вони дуже усі зраділи, бо тепер мають де жити безкоштовно, навіть коли не заплатять всієї комуналки і є борг якийсь, я іноді, коли є гроші, стараюся сама заплатити, щоб заборгованості не було і їм легше жилося.

Хоча і кабачки, помідори, огірки, капусту, моркву, буряк та картоплю з дачі приймають, особливо коли я сама, на електричці, принесу їх їм на поріг. І все життя ось так, в одні ворота, я для них постійно стараюся, а у відповідь – нічого абсолютно не бачу хорошого. Зобов’язана тільки я постійно їм щось робити, а не вони. Якщо допомога потрібна мені – її не допросишся в них ніколи, як би я не просила, постійно якісь відмовки.