Я ніколи не працювала, бо все життя присвятила чоловікові і доньці, тому зараз навіть пенсії не маю. В свої майже 60 років я захотіла піти від чоловіка і попросила доньку мене в цьому підтримати, але вона зрадила мене і стала на сторону свого батька

В 58 років я надумала розлучатися. Взагалі, про розлучення я думала вже багато років, просто мені не було куди йти від чоловіка. Терпіла заради доньки майже тридцять років. А тепер, коли вона виросла, вона не хоче мене підтримати.

Я ж її ростила, всю душу вклала в неї. Не розлучалася, щоб у неї було нормальне життя: велика квартира, своя кімната, поїздки і так далі. З чоловіком себе щасливою я не відчувала, він мене все життя не помічав, в гріш не ставив. Мені подруга говорила – йди! Але я знала, що піти з гордо піднятою головою в злидні не маю права, у мене дитина.

От пішла б я, і що? З великого міста мені б довелося повертатися в своє маленьке провінційне містечко, у мене мама там жила. Лишитися в місті – я б удвох з донькою не потягнула. Тому єдиним виходом було повертатися в мамину двокімнатну хрущовку, де, крім моєї мами, жив ще брат з сім’єю.

Я давно вирішила, що цей варіант мені не підходить, тому прийняла рішення терпіти.

В принципі, «терпіти чоловіка» було не так і складно, я навіть якось пристосувалася. Чоловік усе життя був трудоголіком, з ранку до вечора сидів на роботі, ще й у вихідні туди їздив, вдома бував мало. Але коли приходив додому вимагав, щоб скрізь був порядок, на кухні чекала гаряча їжа, обов’язково який-небудь салат, суп і друге.

Щоб одяг був чистим, постільна білизна – випрасувана. Ну, ще у нього було кілька специфічних пунктиків – щоб дверцята шаф були щільно закриті, наприклад, на підвіконні нічого не стояло, чай був завжди тільки свіжозаварений, і завжди фоном потихеньку грало радіо.

Якщо щось було не по його, він годинами міг нити і читати мені нотації.

Втім, всі його вимоги неважко було забезпечити, адже я не працювала, а сидіти годинами в інтернеті в ті роки було ще не прийнято. Тому я більшу частину дня чесно займалася будинком і побутом, а також дочкою. І білизну прасувала, і супи варила, і салати робила, а вечорами включала радіо, щоб заспокоїти чоловіка.

І дочку я виховувала не так, як нинішні матусі, сидять на майданчику носом в телефон, а сумлінно: багато розмовляла, читала, грала в ляльки, ліпила і малювала, водила в театр, намагалася розвивати. Дочка моя завжди виглядала доглянутою, акуратною і зі смаком одягненою.

Гроші на ведення домашнього господарства і на дитину мені видавав чоловік. І давав, треба сказати, цілком нормальні суми. Я завжди сама займалася покупками всього необхідного.

Чоловік особливо звіту по грошах не вимагав, проте частенько бурчав, що витрачають вони якось забагато. Втім, він завжди через щось бурчав, постійно був чимось незадоволений. За роки я навчилася не звертати на це уваги. Не за гроші б бурчав, так за дощ за вікном. Так що я слухала, кивала, підтакувала в потрібних місцях і думала про своє.

А гроші я відкладала потихеньку. Чоловікові нічого не говорила, він і не знає. Ну а що такого? Мала право, я вважаю. Відкладала те, що змогла заощадити, плюс подарунки мені якісь дарували, їх я теж в коробочку клала. Кілька разів Павло нас з Маринкою на море відправляв удвох, я і там економила.

Ну і на дрібниці я теж зайвого не витрачала. Десь куплю дешевше, ніж йому скажу, десь біля плити постою довше. Знижки відстежувала, акції всякі, розпродажі. Кілька разів валюту купила дуже вдало, плюс гроші завжди у мене під відсотки лежали. У підсумку за останні двадцять років я зібрала кругленьку суму грошей.