«Дві дочки» — притча, яку повинен прочитати кожен

 

На бюджет Світланка вступити не змогла, на відміну від своєї старшої сестри. Втім, батьки вирішили не покладаючи рук вивчити дитину, поставити її на ноги. Щоб оплатити навчання на контракті, батьки працювали днями і ночами. Із однією тільки надією — далі буде краще. Втім, не встигла Світлана вивчитись, як вийшла заміж. Університет кинула та переїхала до чоловіка. До батьків навідувалась не часто. З роками усе рідше і рідше… Таня не приходила теж — її ніхто не кликав.

Нарешті, Таня закінчила університет і стала кваліфікованим лікарем. Телефонувала батькам на свята — навіть попри те, що вони ініціативи не проявляли ніколи.

Одного дня у житті сімейства трапилась біда — захворів батько. Коштів на лікування у пенсіонерів не було. Вони довго не думали — зателефонували молодшенькій, Світлані.

— Вибач, мамо. Ми купуємо машину, дуже дорогу. Зайвих грошей не знайти, — пояснює «любляча» донька.

— Може зайдеш до тата, у лікарню? Мені складно із цим всім залишатись наодинці, — не без надії запитує мама.

— Мама, ну що ти тільки зі своїм! У мене немає часу. Дуже вас люблю! Цілую, обіймаю! — як за звичкою проспівала дівчина.

Розмова завершилась. Мама не змогла стримати сліз. І тут раптом вирішила — треба спробувати Тані зателефонувати. Хоча, вона навіть її номера не мала, завжди телефонувала Таня. На щастя, телефон дав звук — це вона.

— Мамо, привіт! Вітаю вас із татом із річницею весілля! — почала старша донька.

— Таня, зачекаю. У нас трапилась біда. Тато у лікарні. У нас немає коштів на лікуванні, необхідна велика сума, — не змогла мама стримати сліз.

— У тебе навряд є такі гроші. Ти одна. Без чоловіка…

— Є. Я багато років відкладаю на квартиру. Гадаю, цих грошей вистачить. У якій саме лікарні тато?

Не минуло й години, як Таня ввійшла до палати. Коли дівчина побачила, наскільки її рідні старі та немічні — вона пустила сльозу. Втім, одразу її витерла, щоб ніхто не помітив.

— Я вже говорила з лікарем. Грошей на все необхідне вистачило. Я все купила. Одні ліки ми замовили з Європи, у нас їх не знайти. Зовсім скоро ти одужаєш, тату. А після ми відвеземо тебе із мамою до села. На свіжому повітрі тобі стане краще, — із посмішкою промовила Таня.

— Немає у нас будинку за містом, донечко. Світлана давно його продала… Вибач, Тетянко. Вибач, рідна… — у голосі тата було чути тремтіння та жаль.

— Нічого страшного, тату. Ти, головне, не хвилюйся! Поживете тоді трохи у санаторії. Підлікуєтесь з мамою. А про гроші не хвилюйтесь — знайдемо.

— Вибач нас, дорога! — не стримав сліз навіть тато. — Вибач за все!

Батьки нарешті обійняли свою дитину і сказали їй усе те, що повинні були сказати ще дуже давно.

Справжня любов не у словах, а у вчинках. Любить не той, хто ладен кричати про свої почуття на весь світ. Дитина може мовчати про свою любов. Але це не означає, що у неї немає почуттів. Вона просто не готова промовляти настільки серйозні для неї слова на кожному кроці.

Історія зачіпає за живе! Вас теж?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

 
Loading...