«Дві дочки» — притча, яку повинен прочитати кожен

 

Це була щаслива, благополучна сім’я. Мама, тато і дві красуні-донечки — усе як у казці. Старшу назвали Тетянкою, вола була спокійна та мовчазна. Молодша, Світлана, навпаки — завжди була веселою і непосидючою. Але чи завершилась ця історія щасливим кінцем?

— Таня, так не можна! Ми прийшли у кінотеатр на цікавий мультфільм. Усі дітки сміються, а ти одна сидиш серйозна! — завжди сварила мама.

Тільки одна Таня не могла зрозуміти, чому їй треба сміятись, якщо їй зовсім не до того.

Згодом у сім’ї з’являється друга дитина, теж донька. Як батьки і мріяли, вона виявилась активною і життєрадісною, зовсім не як Таня.

— Мамочко, татусю, як же я вас люблю! — маленька Світланка могла без причини кинутись в обійми своїх батьків і розповісти їм про все те, що відчуває.

Звісно, батьки були без тями від щастя. Раніше вони ніколи не відчували подібного.

— Таня, тобі краще брати приклад із молодшої сестрички. А то нелюдом виростеш! — невпинно товкмачила мама.

Дівчинка від подібних докорів ще глибше занурювалась у себе. Вона не могла зрозуміти, для чого їй кричати на весь світ про такі очевидні речі, як любов до батьків. Їй здавалось, що вони і без того знають, що вона відчуває. Адже батьки і сестра були найдорожчими людьми у її житті. Але висловити їй це настільки красномовно, як Світланці, не вдавалось.

— Світланко, ти у нас станеш лікарем. Дуже хороша професія. Ти ж така добра і уважна. Будеш поруч з нами до самої старості! — переконливо казала мама.

— Мама, — обережно додавала Таня. — Я теж хотіла піти у медицину.

— Ти ж із людьми працювати не зможеш! — викрикнув тим часом батько. — Ти ж взагалі не є людяною, як інакше будеш спілкуватись зі своїми пацієнтами, колегами. Теж будеш мовчати?

— Ура! Я буду лікарем! А ти — ніким! — дражнилась Світланка.

— Коли Світланка виросте, я перепишу на неї дім, який дістався мені від батьків. Вона молодша, нехай буде їй. У нас, моя люба, надія лише на неї одну. Вона допомагатиме нам у старості, — одного дня заявив чоловік дружині.

Дружина чи не одразу погодилась зі словами свого коханого. Адже й сама була переконана, що на Таню не варто покладати жодних надій.

— Вона і склянку води нам у старості принести не зможе! — додала вона.

— Затямила, дім — мій! А тебе я до нього не впущу! — продовжувала Світланка кепкувати над старшою сестрою.

— А чому ж твій? — не без образи запитала Таня. Їй же так подобалось щоліта їздити за місто, дихати свіжим повітрям, насолоджуватись красою природи.

— Бо батьки мене люблять більше! — продовжила Світланка.

Таня змовчала, знову. Лише відвернулась та заплакала так, щоб ніхто не помітив. Вона відчувала, що стала для батьків чужою. Тільки причини ніяк не могла зрозуміти.

Час минув швидко. Таня таки вступила до медичного, як і хотіла. Переконання батьків не стали на її шляху. Жила дівчина у гуртожитку, адже у власному будинку почувала себе чужою серед своїх. Батьки не були проти такого рішення. У їхньому житті залишалась Світланка — і цього було більш ніж достатньо.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

 
Loading...