Чому в українській хаті не було підлоги, а була долівка

 

Як гарно писав про таку хату Олександр Довженко:

Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням.

А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі.

Довгий час свого розвитку пройшла українська хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці.

Хата – то цілий світ українського селянина, наповнений значущими символами: Долівка зв’язувала його з Матір’ю-Землею, стіни захищали від ворога, дах – од негоди, а сволок – він нечистої сили.

Долівка

Земляна підлога, вимазана глиною; рідше – взагалі підлога. З глини були стіни, стеля, простінки, навіть підлога, яку тут називали долівкою (І.Сенченко);

Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

Підлоги в хаті не було, земля також могла, на кожне свято, змащуватись “гівнічьком”, а довкола попід поріг, стіни, піч підводилося сажею рівним “пасочком” в 3-4 см.

Трійця

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

 
Loading...