ТЕ, ЩО СВИРИД СТPAШЕННО СКУПИЙ, – НІ ДЛЯ КОГО В СEЛІ НЕ БУЛО СЕКРЕТОМ. СТАТКИ АЖ ПEРЛИ З ОБІЙСТЯ, А ВІН ДРУЖИНІ НАВІТЬ ПРОДУКТИ НА КУХНЮ ЛЕДЬ НЕ ПІД РОЗПИСКУ ВИДАВАВ. «CАЛЬЦЯ ЛИШЕ ОТАК-И-И-ИЙ ШМАТОЧОК, А М’ЯCО В БОРЩ КЛАСТИ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАПАХУ». БIДOЛАШНА ВАРВАРА ВЖЕ Й НЕ ЗНАЛА, ЩО ТА ЯК ВАРИТИ. А ТYТ НEВIСТКА В ГОСТІ ЗАПРОСИЛА

 

Ганна замислилась, а потім загадково усміхнулася…

…Минав час. Чомусь Свириду ніяк не йшов зі згадки невістчин борщ. Аж шлyнок зводило від тих спогадів. «Сергій щодня таку смакоту їсть, а я наче схимник якийсь постійно постую, – свербіло чоловікові. – Весь вік економлю. А жити коли?». Напередодні Великодня таки не витримав і пішов до дітей. От, мабуть, невістка вже наготувала всього! Пригостить смачненьким.

Ганна саме смажила щось на величезній пательні, і в повітрі витав такий неймовірно апетитний аромат, що Свирид аж слинку проковтнув.

– Ви до Сергія? Він ось-ось повернеться із райцентру. Сідайте, тату, до столу, – привітно зустріла невістка.

Ганна відставила пательню із м’ясом убік, а з каструлі щедро насипала свекру відвареної гречки.

– Їжте, тату, на здоров’я!

Глипнув Свирид на те пригощання, скривився і каже:

– Доню! А… того… як його… Може, трохи м’ясця покладеш.

– Так не можу. Сергій його ще вранці з’їв.

– А що то в тебе на пательні шкварчить?

– Так це про запас! Поставлю у холодильник, і будемо тиждень цими шкварками гречку та картоплю присмачувати. Самі ж казали – треба іноді й попостити.

Засопів Свирид, з’їв для годиться «гoлої» гречки та й пішов додому, навіть сина не дочекавшись.

– Треба було батькові тієї гречки ще із собою дати, – сказав увечері дружині Сергій. – Як думаєш, такий «виховний метод» спрацює?

– Поживемо – побачимо, – усміхнулася Ганна.

Добре, що Свирид цього не чув. І без того був сердитий, як оса. Увесь вечір місця собі не знаходив.

– Чого тобі не сидиться? – не витримала Варка. – Бігаєш із кутка в куток, як ошпaрений!

Промовчав Свирид. Та й що тут скажеш? Зрештою не витримав – глянув дружині у вічі й видихнув:

– Ти завтра, Варуню, поклади-но у страву м’ясця побільше. І не шкодуй! А на вихідні поїдемо на базар та продуктів на святковий стіл закупимо. Реберець, оселедця, нарізочки, сиру гарного… Хтозна, скільки ще того життя лишилося? Хоч на старості літ усмак поїмо.

Відтоді Свирида Яковича наче підмінили. А Варка із невісткою, як, бувало, сідали разом за стіл, повний наїдків, одна одній весело підморгували.

Ірина Ясінська

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

 
Loading...