– Мене і так ніхто по-справжньому ніколи не кохав навіть в юності. А тепер, коли далеко за сорок, – тим більше. На жодні зміни в особистому житті Інна вже не сподівалася, але тут вона таки помилялася

Інна була щирою і привітною. У житті їй довелося пережити багато невдач, особливо від «добрих» людей натерпілася всіляких пліток і пересудів. Росла сиротою, тому, як то кажуть, хто йде – той і смикне. Ще й друга половинка її десь забарилася. Інна молилася за своїх недругів, просила Бога, щоб забрав у них злобу. А натомість подарував їм любов до ближнього. Не раз дівчина замислювалася: чому люди роблять один одному капості, не боячись Бога?

А ще Інна дуже любила писати вірші, всілякі розповіді. Талант мала до цього. Хтось любив читати її твори, а хтось заздрив безжально…

І ось в санаторії зустрілася з людиною схожої долі. Це був Арсен… Чоловік довго придивлявся до сіроокої жіночки, і щось йому в ній сподобалося. Красою вона не виділялася, але була душевна і ввічлива, і з добрим серцем йшла до людей. Арсену подобався її щирий характер.

– І що ти в ній знайшов? – допитувалися чоловіки. – Хіба кращих жінок немає?.. Озирнись навколо – красунь, хоч греблю гати, – підсміювалися над ним.

Арсен був приємної зовнішності: високий, спортивної статури, з м’яким поглядом. А на глузування друзів тільки відповідав: «Дайте мені спокій з красунями. Добре, що вже позбувся тих красунь, а тепер хочу пожити вже зі звичайною».

Інна любила вранці виходити в парк подихати ароматами хвойних дерев, які росли вздовж санаторію. Якось вона сиділа на лавці і милувалася пейзажами. Арсен підійшов до неї і сів поруч.

– Добре тут, правда? – тихо мовив він.

– Дуже. Тому йду сюди ще до сніданку, щоб відпочити душею і серцем …

Інна любила розмовляти з людьми, які не були байдужі до неї, тому до Арсена ставилася просто, як до цікавого співрозмовника, а не як до залицяльника. Вона розуміла, що чоловіки в таких роках одружені, мають сім’ї, а вона не з тих, щоб з такими заводити стосунки.

– Кому це треба? – думала. – Мене і так ніхто по-справжньому ніколи не кохав навіть в юності. А тепер, коли далеко за сорок, – тим більше.

На жодні зміни в особистому житті Інна вже не сподівалася, але тут вона таки помилялася. Цей чоловік, теж виходив вранці на прогулянку і сідав біля неї, став підтримкою в її розпачі. Вони говорили на різні теми і розуміли один одного з півслова. Їм було легко і затишно удвох.

Арсен купував Інні солодощі, фрукти. Інна якось жартома запитала:

– Навіщо ви витрачаєтеся на мене? Ось, якщо б ваша дружина про це дізналася! – і замовкла.

– Ех, якби дізналася… Але не знатиме, у мене її немає. Я – вільна людина, як птах. Не склалося у нас і нарешті я зважився на розлучення.

Арсен розповів Інні всю правду про своє минуле. Мав дружину, як лялечку, догоджав їй у всьому. Але вона ігнорувала його доброту. Почала шукати розваг в різних сумнівних компаніях, час від часу заводила «друга». Люди говорили йому про це, але він не вірив, поки не побачив все на власні очі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...