Галя засмагла шоколадна аж вилискувало на сонці, темні окуляри, яскравий лак на нігтях, прозора туніка. Ото мало що село обговорювати! Поки додому довезла свої чемодани на колесах, лиш дуже ледачий і лежачий не вийшов до воріт подивитися. Зайшла у двір і аж в долоні сплеснула – скрізь ідеальний порядок: подвір’я підметене, прання сушиться, м’ясо на пательні шкварчить, борщ вариться, діти вмиті, худоба попорана і чоловік щасливо й загадково посміхається

– Всьо! Конєц мому жєлєзному тєрпєнію! – дебела молодиця бахнула повною молока дійницею об асфальт з такою силою, що від дзенькоту загавкали собаки на іншому кутку села. – Ти подивися на шо я стала похожа? Га? Ти ж коли мене брав, то я була тонка і звонка, як ця яблунька в дворі! І красіва була, чого гріха таїть! А тепер шо? Усьо на мені одній! Дві корови, сорок гусей, п’ятдесят качок, сотня курей, кролі, свині, діти, ше й ти, іродова твоя душа, на моїй шиї! Ти хоч би слово сказав! Чуєш мене чи нє, Василю? Вилізь уже з-під цієї проклятущої тарадайки, будь вона неладна!!!

З-під розібраного старенького “Москвича” висунулася спочатку нечесана голова, а за нею і сам господар обійстя. Івасюк старший неквапом витер чорні від мазуту руки об ганчірку, підсунув дерев’яну колоду і сів, склавши руки.

За матеріалами – “Наш День”.

– Галюсю, ну чого ти розійшлася із самого ранку? Га? Нагадуєш мені нашу Рябуху, яка ото за биком зірвалася? Галю?

– Шо? Це ти про мене так? Ах ти ж! – жінка переперезала декілька раз свого благовірного рушником, що сохнув на мотузці. – Ну, всьо! Капець тобі, Васю! Як подивлюся по тілівізорі, як люди живуть, як мужчини жєнщін своїх люблять, на Гаваї всякі їх катають, аж зло бере! Рєшила і постановила – хватіт мене експлуатірувати! Поїду отдихати, так і знай!

– Тю… – тільки й спромігся видушити з себе чоловік, сплюнув і дістав із-за вуха самокрутку. – І далеко зібралися, Галюню? Шоб я ж знав, куди їхати тебе визволять, з якого краю. На гаваї вона захотіла! Підемо он на ставок, та й буде тобі отдих! Вспокойся, Галю, не кіпішуй! Це ж не впєрвой, я ж тебе вже не перший год знаю! Сядь отут маком біля мене!

– Нє, Вася, може я і корова сільська, як ти мав наглость порівнять мене з нашою Рябухою, але жєнщіна должна себе уважать! Кажда! І даже єслі вона паше, як віл, то імєє право, хоч раз в год, поїхати отдохнуть! Попробуєш тепер сам з усім цим справитися! Я тобі устрою…хату на тата!

Галя усім своїм важким корпусом розвернулася на пів подвір’я й рушила в літню кухню обід готувати, при цьому не збавляючи обертів і продовжуючи приповідати. Василь, як сидів на сонечку, так і продовжував сидіти. Глянув на старий годинник з тріснутим склом на вікні в гаражі.

«Ну ше мінут двадцять кипіти буде!» – сам до себе посміхнувся. З хатньої гори просто над Василевою головою вилетіла курка, сповіщаючи, що знеслася на увесь світ «кудкуда-дах-дах-дах!».

– А горіла б ти! – Василь аж перехрестився з переляку, бо в цей час дивився на свою жінку, і здалося, що то вона зайшлася в кудахтанні. – Ану тебе! Ще раз плюнув спересердя, загасив недопалок черевиком і пересунувся далі в холодочок.

По сільських мірках родина Івасюків сільські хазяї. Бо хазяйство велике, земельки вдосталь, свій тракторець, а отже, завжди живі гроші в домі, бо кому зорати-заскородити, кому підвезти що, коник добротний он гарує на випасі. А ще діток шестеро, бо ж любить Василь свою Галю, крепко любить! Відколи побралися про інших і думки нема, ну хіба так «раді удовольствія на красіве подивитися». Парубком був першим на селі. Ще той ходок, як кажуть. Скільки дівчат за ним бігало! Ого! А він своє Галченя, як побачив, то вона йому парубоцький світ і зав’язала на морський вузол. Відразу припала до душі, бо така моторна, запальна, пишна, чорнява з перчиком дівка не могла пройти повз Василя. Недовго й зустрічалися, за півроку Василь і старостів заслав. От уже п’ятнадцять років разом живуть душа в душу, як ведеться. А те, що Галя буває спектаклі ці влаштовує, то на те вона й жінка! Іншого пояснення тут немає.

Василь і шанує ж її, й любить, але ж у нього свій базар, як сам любить повторювати, а в жінки свій має бути. Ну, може й не правий, дійсно, звалив на колись такі тендітні Галині плечі усю роботу по дому, виховання дітей, хазяйство усе… але скільки там тої роботи? «От аби справді така була загружена уже, то зайві мислі б в голову не лізли! А то бач, захотілося її цих, як його… Гавай! Далека жінка! Переказиться, перебіситься та й вспокоїться!».

Але коли побачив, що Галина дістала запилюжений чемодан і почала його начищати, зрозумів, що пахне «шкандальом».

– Галько, то я шось не пойняв? Ти шо в натурі хочеш ото кудись їхати? Ти мені не видумуй! Бач, надивилася своїх серіалів та кіна того всякого! А діти ж як?

– А що діти? Взрослі вже, молочка їм від мене не треба, будуть з татом! Ти мені тіки шо – зразу тобі ж діти помагають, то і я тобі так скажу! Чого ти нєрвнічаєш, любимий? Ти ж не сам остаєшся?

– А гроші ж де на твої примхи брать?

– А гроші у мене є! Відкладала, хотіла кухню нову купить, ремонт забабахать. Але це всьо подожде! А раз душа просить отдиха, то я поїду! Хоч поперек дороги лягай! І всьо, Вася, іди не уговорюй мене!

Жінка поїхала в місто і повернулася рада-радісінька.

– Осьо, бачив! – поклала на стіл якісь кольорові папірці. – Десять днів в Турції, море, сонце і я!

– І шоб я оце свою жінку саму пустив туди? – очі чоловіка стали розміром із залізну гривню. – Не пущу!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...