День народження доньки в сімейному колі ми відзначали через три дні, перенесли на вихідні, щоб усі змогли прийти. Вона сама вирішувала, кого запросити: хрещена, бабусі, дідусь, двоюрідні брат з сестрою і їх батьки були нею запрошені. Ми зібралися в гарному ресторані, море квітів, недешеві подарунки, гарна атмосфера. Все було добре, поки слово не взяла моя мама, яка сказала, що хоче, щоб я переписала на неї нашу квартиру

– Мамо, про що ти зараз? – я намагалася її зупинити.

– А що я такого сказала? Внучка при житлі буде, про неї турбуватися не треба. А ти все чоловікові своєму залишити хочеш?

Від логіки мами я отетеріла.

– Мамо, давай про це потім поговоримо? – знову запропонувала я.

Але маму було вже не зупинити:

– А на що чекати? Вікторії уже 18. Ти, до речі, її батька поквап з переоформленням квартири, нічого тягнути. Можна разом і сходити: ти заповіт напишеш, він – дарчу. Треба буде ще проконсультуватися, що тобі краще: дарчу на мене чи через заповіт.

– Мамо, вистачить! – не втрималася я.

– Все вірно я кажу! Про дочку подбала – тепер долею матері займися! – продовжувала мама.

Вечір був зіпсований, настрою вже ні у кого не було. В кінці свята я провела маму до виходу, на прощання сказавши, що напишу дарчу на чоловіка. У ньому я впевнена, а от в мамі – на жаль.

Мені було соромно перед гостями за її поведінку. По суті, мама була єдиною гостею з боку моєї рідні. Решта – сім’я чоловіка, що стала моєю.

Добре, що хоч чоловік сприйняв все це нормально, і не звернув уваги на заяви моєї мами. І мене просив заспокоїтися і не звертати уваги.

Фото ілюстративне – focuspos.


Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...