– Зараз мама прийде. Просила її почекати. Мабуть, з внуком попрощатися хоче, або сама вирішила тебе виставити, вона давно про це мріє

– Все, радуйся, буде у тебе нова невістка. Збирається вже. Хочеш, приходь, попрощаєшся? – чоловік голосно розмовляв по телефону зі своєю матір’ю. – Так корова вона, худнути не хоче, про мене не думає. Я одружився з худенькою, про те, що вона розжиріє, ми не домовлялися. З новою дівчиною познайомлю. А що дитина? Аліменти з офіційної зарплати. Не помре з голоду, навпаки – їй корисно буде поголодувати. Добре передам. Чекаю.

– Ей ти, – звернувся до мене чоловік, – Зараз мама прийде. Просила, щоб ти до її приходу не йшла. Мабуть, з внуком попрощатися хоче. А може, сама вирішила тебе виставити, вона давно про це мріє.

Я пішла вмиватися і зібрала всю свою силу волі в кулак: свекруха не побачить моїх сліз, пообіцяла я собі. Я буду глуха до її глузувань і сліпа до її переможної посмішки. Я буду триматися, чого б мені це не коштувало!

З ванни я вийшла з байдужим виразом обличчя – нехай роблять, що хочуть, а у мене є син і я буду жити щасливо заради нього, незважаючи ні на що!

Свекруха приїхала хвилин через 30. Вона з порога дала синові ляпаса і почала кричати:

– Ти з глузду з’їхав? Дружину з немовлям на вулицю, а сам тут розважатися будеш? Я тебе хіба таким виховувала? Речі свої зібрав, дівку свою забрав і пішов геть звідси! – Ірина Степанівна повернулася до мене.

– Ти! Сльози витерла, речі розклала. Давай дитину мені. Зараз бабуся з тобою посидить, ой чиї це такі маленькі пальчики? – почала сюсюкати свекруха з моєю дитиною.

Чоловік обурено заперечив:

– Ти мене виганяєш? У тебе совість є? І куди я піду?

– А куди дружина піде з дитиною на руках – тебе не цікавило! Ти не маленький, розберешся! – сказала свекруха.

Чоловік пішов, забравши свою дівку з собою, пригрозивши матері наостанок, що так цього не залишить. Ми з мамою чоловіка попили чай, вона пообіцяла, що допоможе, чим зможе.

– Можеш тут жити, скільки вважатимеш за потрібне. Не бійся – не вижену. Я, звісно, завжди знала, що мій син – не подарунок. Але що у нього немає совісті – була не в курсі. Все, що не реви. На завтра слюсаря викличу, щоб замки поміняв, на всякий випадок. Все я пішла.

А вчора Ірина Степанівна розповіла, коли приходила, що її син зібрався розмінювати її квартиру.

– Так і заявив – третина моя, ти повинна ділити. По-хорошому не продаси квартиру – в суд піду, змушу мені мою частку виплатити.- гірко зітхнула свекруха. – Де я помилилась?

Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...