– Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу. – Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок

– Ні, дякую, – відповів він, – я на службі.

– Тоді, можливо, чашку кави з собою?

– Так, дякую. Було б дуже великодушно з вашого боку.

Менеджер прийшов в себе і швидко промовив:

– Ваша кава зараз буде готова.

Офіцер обернувся до жінки:

– Спритно ви його поставили на місце.

– Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але у мене інші причини.

Вона присіла за столик навпроти збентеженого безхатька і пильно подивилася йому в очі:

– Друже, ви пам’ятаєте мене?

Старий уважно вивчав її поглядом кілька хвилин:

– Ну, Ви здаєтеся мені знайомою.

– Я трохи старша зараз. І вже точно на вигляд змінилась від часів моєї юності, коли ви працювали тут. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі.

– Ви!!!? – Офіцер, що стояв поруч не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така приголомшлива жінка колись могла виглядати інакше.

– Я тоді тільки закінчила коледж, – продовжила розповідь жінка, – приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був місяць лютий, стояв різкий мороз, мені нікуди було піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися.

Старого раптом осяяла широка посмішка.

– Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.

– Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок.

– Так, ви почали свій бізнес? – нетерпляче запитав старий безхатько.

– Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладала собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою поміччю, він став рости і процвітати. – Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку:

– Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви відвідали мого комерційного директора. Він відповідальний за персонал нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас гарну роботу в офісі. – Вона посміхнулася:

– Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас.

– Спасибі вам! – по щоках безхатька текли сльози, – Як я можу віддячити вам?

– Не дякуєте мені – відповіла жінка, – Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!

Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їх шляхи розійшлися.

– Дякую за вашу допомогу, офіцере.

– Навпаки, шановна – відповів він, – завдяки вам я побачив сьогодні диво, я ніколи не забуду цього. І … дякую за каву!

Пам’ятаймо – Бог є, тому життя повне сюрпризів!

Що посієш – те й пожнеш…

За матеріалами – Молитовна група.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...