– Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу. – Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок

Доброго ранку, – сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той оторопіло підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє – дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе.

Спочатку чоловік вирішив, що вона підсміюється над ним, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього.

– Дайте мені спокій, – зі злістю промовив він.

Але на його здивування, жінка не зрушилась з місця. Вона посміхнулася і рівний ряд білих красивих зубів, доповнили посмішку.

– Ви голодні? – запитала вона.

– Ні, – відповів він, посміхнувшись. – Я тільки що пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли!

Посмішка жінки стала ще ширшою. Раптом він відчув її руку на своїй руці.

– Що ви робите, жіночко? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!

Поруч чергував поліцейський, який, почувши суперечку, підійшов ближче.

– Якісь проблеми, пані? – запитав він.

– Ні, що ви, офіцере, – відповіла вона. – Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Не допоможете мені?

Офіцер спантеличено почухав потилицю.

– Цей старець наш місцевий безхатько. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього?

– Бачите той кафетерій неподалік? – запитала вона. – Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати.

– Жіночко, Ви з глузду з’їхали! – безхатько пручався з усіх сил. – Я не хочу йти туди!

Раптом він відчув, як сильна рука поліцейського підхопила його з іншого боку і підняла з землі.

– Відпустіть мене! Я нічого не зробив.

– Заспокійся, вона хоче тобі допомогти, – відповів поліцейський. – І не сперечайся з нею.

Нарешті, не без зусиль, жінка та поліцейський відвели старого в кафе і посадили за столик в кутку.

Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було небагато. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика.

– Пане поліцейський, шо тут відбувається? – запитав він. – Що все це значить, ця людина в біді?

– Ця пані привела його сюди, щоб пригостити сніданком, – відповів поліцейський.

– Не тут! – роздратовано відповів менеджер, – присутність такого роду людей шкодить бізнесу.

Літній безхатько посміхнувся беззубою посмішкою:

– Бачите, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка!

Жінка повернулась до працівника кафе:

– Хлопче, ви є менеджером цього кафе і Ви знаєте хто у вас що тижня орендує банкетну залу?

– Звичайно, – відповів той, – вони найповажніші наші клієнти.

– О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей?

– А вам яке діло?

– Вибачте, молодий чоловіче, я президент і головний виконавчий директор компанії, яка орендує цю залу .

– О, вибачте – тільки і зміг вимовити спантеличений менеджер.

Жінка знову посміхнулася:

– Я думаю, це змінює ситуацію, правда? – Вона глянула на поліцейського, який з усіх сил намагався не розсміятися – Хочете приєднатися до нас? На чашку кави і ланч, пане офіцере?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...