– Наталочко, сонечко, щось пилу у тебе багато на меблях. Невже важко протерти раз в день? – Галина Іванівна, ви ж знаєте: я працюю до семи годин, поки дітей заберу з садка, по магазинах, вечерю приготую. Ледве до ліжка доповзаю, – виправдовувалася я.- Усі жінки працюють, Наталочко, – говорила жінка, що жодного дня не пропрацювала в житті

До нас зачастила свекруха. Начебто нічого страшного, однак терпіння моє вже закінчується. У власні вихідні я тільки те й роблю, що догоджаю колись улюбленій родичці!

З Галиною Іванівною ми завжди ладнали. Думаю, тому, що з першого дня подружнього життя ми з Сашком оселилися окремо. Нехай в орендованій квартирі, але окремо.

За минулі роки ми зуміли накопичити гроші на власне житло. Влізли в борги, звичайно, але сподіваємося через кілька років все виплатити. Працюємо ми, як то кажуть, від зорі до зорі. Звичайно, важкувато, якщо врахувати, що діти у нас ще невеликі – Івану чотири, а Олені шість.

І ось з деяких пір свекруха вирішила нам активно “допомагати”. Це вона так сказала, я б сама не здогадалася, що це допомога.

Рано вранці в суботу лунав вимогливий дзвінок у двері. Я зі стогоном вилазила з-під ковдри і ошелешено дивилася на годинник. Восьми ще немає! Кого принесло в таку рань? По-звірячому хотілося спати – напружена робота з понеділка по п’ятницю вимотувала. Я б із задоволенням поспала годинок так до десяти, потім зварила б кави, зробила дітям кашу, а нам з чоловіком – бутерброди, і повалялася б перед телевізором годинку-другу.

На порозі стояла усміхнена Галина Іванівна з вафельним тортиком в руках.

– Наталочко, дитинко, – чмок-чмок, – я так скучила! Чомусь не спалося сьогодні, ось вирішила вас провідати. Як дітки, як Олександр?

Я натягала на обличчя привітну усмішку і приймала у Галини Іванівни пальто. Вона не поспішаючи пройшла на кухню і з милою посмішкою просила:

– Наталочко, кави не зробиш? Щось голова болить, напевно, тиск впав…

Я приймалася метушитися по господарству: каву, вмитися, привести себе в порядок, дітям – кашу, чоловікові – яєчню, на той час свекруха випивала свою каву і нудно запитувала:

– Наталочко, а ти сніданок не готуєш, так? Яєчня і каша – ну це ж несерйозно. Ось сирничків би зараз. З яблучком і родзинками. – вона мрійливо закатувала очі.

Мені нічого не залишалося, крім як вставати до плити і смажити сирники. Галина Іванівна, з’ївши тарілочку сирників, важко зітхала:

– Ох, щось не виспалася я сьогодні. Іванко, Оленко, занадто ви росшумілись, дітки! Бабуся ляже відпочити, добре? Наталочко, а може, нехай хлопці погуляють трохи, а? Погода така гарна.

Галина Іванівна розташовувалася на дивані у вітальні і солодко засинала, а мені доводилося одягати дітей і відправлятися з ними в парк на прогулянку. Перший час виходило випхати з ними Сашка, а самій займатися накопиченими за тиждень домашніми справами, але вже через три тижні чоловік пристосувався збігати з дому відразу після сніданку, посилаючись невідкладними справами. Через пару годин ми з дітьми поверталися, а свекруха, виспалася і повна енергії, вже інспектувала наше житло.

– Наталочко, сонечко, щось пилу у тебе багато на меблях. Невже важко протерти раз в день?

– Галина Іванівна, ви ж знаєте: я працюю до семи годин, поки дітей заберу з садка, та магазини, вечерю приготую. Ледве до ліжка доповзаю, – виправдовувалася я.

– Усі жінки працюють, Наталочко, – говорила жінка, що жодного дня не пропрацювала в житті  – її все життя забезпечував чоловік, а після його відходу вона потрошку продавала накопичення – тим жила, ні в чому собі не відмовляючи. – Однак порядок в домі потрібно все одно дотримувати.

Я, зціпивши зуби, мовчки роздягала дітей і вела їх у ванну мити руки. А Галина Іванівна делікатно довідуються, що я планую готувати на обід.

– Так давно не їла зеленого борщу. З яйцем і сметанкою! – уточнювала вона, вмикаючи телевізор.

Зітхнувши, я одягла пальто і відправлялася на ринок. Купивши все необхідне для борщу, я мчала назад, молячись про себе, щоб діти під час моєї відсутності нічого не накоїли, адже вони залишалися вдома практично одні – свекруху важко було відірвати від серіалу.

Потім я взялась готувати обід, а Галина Іванівна  сіла на кухонному диванчику, і говорила, говорила. Без зупинки. В сто п’ятдесят шостий раз розповідала, як вона народжувала Сашка, якою безтактною жінкою була її свекруха, з якою довелося спочатку жити разом, як її образила далека родичка з Карпат: “Уявляєш, Наталочко, таку спадщину залишити дитячому будинку, замість того, щоб рідним людям зробити добру справу!”

Після обіду свекруха йшла в нашу з Сашком спальню. Відпочивати. Просила дітей не шуміти і щільніше закривала двері в дитячу. Я витирала сльози, вмивалася і робила собі відвар м’яти і ромашки. Кажуть, заспокоює. Може бути. Я не помічала.

На душі було гидко. Ось для чого вона приїжджає? Я згадувала, що, поки діти були маленькі, свекруха ні разу не забрала їх на прогулянку, щоб дати мені хоч трохи відпочити. Не розповіла онукам жодної казки. І зараз приїжджала зовсім не для того, щоб побачитися з нами, а щоб в сотий раз проговорити всі свої життєві образи. Вивалити весь цей негатив на мене.

Дуже скоро я незлюбила всі суботи. Уже в п’ятницю у мене починали тремтіти руки і хотілося плакати. Я точно знала: завтра не буде ніякого довгоочікуваного відпочинку. Ні світ ні зоря заявиться Галина Іванівна, мені доведеться крутитися дзигою навколо неї з ранку до обіду і після обіду до вечора.

Увечері, щільно повечерявши і випивши кілька чашок чаю, вона вирушила додому. І везти її доведеться Олександру. Це, звичайно, правильно: чому літня мама повинна трястися в громадському транспорті? Тільки Сашку ж теж хочеться відпочити в свій вихідний, розслабитися, врешті-решт, банально випити пива і подивитися футбол!

Я починала сходити з розуму. Мріяла, щоб зламалося метро, ​​щоб заклинило двері в квартирі свекрухи, щоб поперек у неї розболівся, чи що! З подивом ловила себе на цих думках – я перетворююся на відьму! Ніколи нікому не бажала зла.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...